Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.
Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.
Результат поиска
Наименование:
Реферат Державнсть в гипт. Фараони Стародавнього Царства. Нове царство. Реформатор релгйно-полтичного життя гипту - Аменхотеп IV. Занепад влади фараонських династй. сторя державност та культури. єроглфчн єгипетськ письма. Будинок життя.
Информация:
Тип работы: Реферат.
Предмет: Астрономия.
Добавлен: 26.09.2014.
Год: 2008.
Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%
Описание (план):
12 РЕФЕРАТ НА ТЕМУ РОЗКВІТ І ЗАНЕПАД ЄГИПЕТСЬКОЇ ДЕРЖАВИ План.
1. Генезис давньоєгипетської держави.
2. Занепад влади фараонських династій.
3. Культура Стародавнього Єгипту.
4. Використана література. Генезис давньоєгипетської держави.
Одним із осередків давньої цивілізації була Єгипетська держава, територія якої простягалася з півдня на північ від першого порогу р. Ніл до Середземного моря, тобто майже на 1200км. На заході та сході її кордони обмежували пустелі та гори. З точки зору природно-кліматичних умов це був велетенський оазис серед мертвих пустель Північно-Східної Африки.
Державність в Єгипті виникла у другій половині IV тис. до н. є. Історію Єгипетської держави прийнято поділяти на Раннє Царство (3100--2160 до н. є.), Стародавнє Царство (бл. 2700--2160), Середнє Царство (2134--1786), Нове Царство (1576--1087) і Пізнє Царство (XI--IV ст.).
За Раннього Царства державність існувала у формі так званих номів -- адміністративно-тери оріальних одиниць, що були автономними господарськими та адміністративними організмами. Поступово відбувався процес централізації управління, який досяг апогею в епоху Давнього царства. Цьому сприяла староєгипетська релігія, яка проголошувала царя божеством. Ім'я єгипетського царя було сповнене магічної сили і тому його навіть не вимовляли. Називали царя пер, тобто "великим домом". Культ царя-фараона в Єгипті був надзвичайно розвинутим, про що свідчать велетенські гробниці-піраміди, в яких ховали фараонів і які мали показати їхню велич і владу.
Фараон управляв державою, спираючись на адміністративний апарат, що здійснював фіскальні, судові та поліцейські функції, контролював економічне життя країни. Повновладними володарями на місцях були но-мархи, які керували численними чиновниками. Крім розвитку власної економіки фараони Стародавнього Царства особливої уваги надавали грабіжницьким воєнним походам на сусідні території.
Проте сильна централізована влада лише певний час влаштовувала місцеву адміністрацію, яка збагачувалася і почала поводитися так, ніби фараона взагалі не існувало. Номархи перетворилися на суверенних царків, а фараон -- на звичайного номарха.
Близько 2050 р. до н. є. Ментухотеп І проголосив себе царем об'єднаного Єгипту, а надалі фараон Аменемхет І остаточно підкорив своїй владі весь Єгипет. Проте політична централізація Єгипту доби Середнього царства не досягла попереднього рівня, згодом Єгипетська держава стала знову занепадати. Вона не могла протистояти проникненню в Дельту кочівників-гіксосів, але розпалася не на окремі номи, а на дві незалежні держави зі столицями у Фівах та Ксоїсі.
Остаточно від гіксосів країну звільнив Яхмос І, який започаткував XVIII династію. З неї розпочинається новий етап староєгипетської історії -- Нове царство. Воєнні походи Яхмоса І і наступних фараонів значно розширили межі Єгипту. Особливого успіху в територіальних завоюваннях добився Тутмос III, якого називають "Наполеоном Стародавнього Єгипту". Він майже втричі збільшив територію країни, підпорядкував-
Єгипетське слово "перо" давні греки вимовляли як фараон. Саме цей термін увійшов у літературу.ши нубійські, лівійські та східносередземноморс кі території. Йому надсилали подарунки сусідні царі, з ним рахувалися тодішні передньоазіатські держави. Його зусиллями Єгипет перетворився в могутню світову державу.
Наступні фараони повинні були лише підтримувати міжнародний авторитет своєї держави, насамперед дипломатичними засобами. До того ж вони налагодили досконалу систему управління завойованими територіями, і на яких довірені люди фараона здійснювали суворий контроль над місцевими намісниками.
Одним із реформаторів релігійно-політичног життя Єгипту став Аменхотеп IV, який був одружений з Нефертіті, широко відомою за скульптурним зображенням. Він скасував дуже популярний в Єгипті культ Озіріса, єдиним божеством проголосив сонячний диск Атон, а себе -- Атоновим сином і первосвящеником. Тільки він мав право молитися Атону, а всі інші -- йому. Його реформа не мала жаданих наслідків у зміцненні політичного режиму фараона і піднесенні міжнародного авторитету Єгипту, а бездіяльність на міжнародній арені мала катастрофічні наслідки, бо послабленням Єгипту скористалися сусіди. 2. Занепад влади фараонських династій.
Невдовзі у Східному Середземномор'ї господарювали вже хети. Єгипетська імперія знову занепала. І хоча за Рамзеса II міжнародний авторитет Єгипетської держави значно зріс, розширились її торговельно-економіч і та культурні зв'язки з іншими країнами, повернути колишні могутність і авторитет було важко.
Поступово реальна влада перейшла до жерців, у державі процвітали корупція та злочинність, грабували навіть гробниці. Центр політичного життя країни перемістився в Дельту. Близько 1085 р. до н. є. розпочався останній період історії Єгипту. Сепаратизм номів, вторгнення сусідів (ассирійців, персів, кушитів, вавилонян) призвели до нового занепаду Єгипетської держави. Після завоювання у 332 р. до н. є. Єгипту Александром Маке-донським Єгипет став частиною елліністичного світу.
Стародавня Єгипетська держава пройшла складний ні них розвитку. Економіка найвищого розквіту досяглії н епоху Нового Царства. Основою економічного життя птпродавніх єгиптян було сільськогосподарське виробництво. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, льон, часник, огірки тощо. Добре розвинута басейнова система Іригації забезпечувала високу ефективність землероб. Нільський мул, який піднімався разом з водою під чис повені через канали на поля, не тільки удобрював іюмлю, а й тривалий час зберігав вологу. Іригаційне землеробство не тільки забезпечувало рівень економічного розвитку, а й великою мірою визначало соціальний устрій та політичну систему. Адже кожен басейн був частиною єдиної іригаційної системи, що потребувало централізованого керівництва, об'єднувало єгиптян у монолітний трудовий колектив.
Високого рівня розвитку в Єгипті набуло ремесло, зокрема каменярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Цьому сприяла наявність багатих покладів корисних копалин. У період Середнього Царства єгиптяни почали освоювати брон-яу, виготовляти скло, обробляти золото. Проте економіка країни залишалася натуральною, на ринок вивозилися лише надлишки продукції.
Наприкінці Нового Царства почав формуватися загальноєгипетський ринок. Становище змінилося, коли почали складатися товарно-грошові відносини. Це сталося у зв'язку з тим, що Єгипет був змушений купувати мідь, олово, залізо, деревину, що раніше завозилися із завойованих територій. Активізувався і внутрішній ринок, до якого найбільший інтерес виявляли землевласники, храми, що також мали чимало земель, малоазійські та грецькі купці.
Соціальна структура єгипетського суспільства була надзвичайно своєрідною. В епоху Стародавнього Царства соціальну еліту становили фараон, царедворці, номар-хи, жрецька верхівка.
У часи Середнього Царства посилилася воєнна політика фараонів, поглибилося майнове та соціальне роз- шарування суспільства. Адже воєнна здобич діставаласяі переважно знаті. Фараони пригонили до Єгипту багатої військовополонених, які в соціальній структурі займали місце між трудовим і нерабським залежним населенням.
В епоху Нового Царства дуже строкатим був реміс-1 ничий люд, який об'єднувався в окремі групи, працював під наглядом майстрів, колективно відповідав за виконану роботу.
Окремим прошарком були воїни-професіонали, основна маса яких одержувала зброю з царського арсеналу, найзаможніші воїни були спроможні купувати собі бойові колісниці. У війську, де існувала жорстка палична дисципліна, перебувала значна частина іноземних найманців. 3. Культура Стародавнього Єгипту.
Історія державності та культури Стародавнього Єгипту поділяється, як зазначалося раніше, на кілька періо-дів. Раннє Царство було часом виникнення ранньорабов-ласницько о суспільства та деспотичної держави, впро-довж якого сформувались характерні для давніх єгиптян релігійні вірування: культ природи і предків, астральний та загробний культи, фетишизм, тотемізм, анімізм, магія. Образотворче мистецтво досягло високої зрілості художніх форм.
У Стародавньому та Середньому Царствах зміцнилася централізація бюрократичного управління, посилилася могутність Єгипту, його прагнення поширити межі свого впливу на сусідні народи. У цей час були споруджені вражаючі за своїми розмірами велетенські гробниці фараонів: піраміди Хеопса, Хефрена та Мікерина, унікальні пам'ятки образотворчого мистецтва: сфінкси фараона Хефрена у Гізі та фараона Аменемхета III, створені портретний дерев'яний рельєф "Будівничий Хесі-ра", численні художні скарби з гробниць Хенену та Хені, статуї Кемеса -- останнього фараона Середнього Царства. Про грандіозність найбільшої з єгипетських пірамід -- піраміди Хеопса, яка не має собі рівних серед кам'яних споруд світу, свідчать її колосальні розміри: 146м у висоту, довжина основи кожної з чотирьох граней -- 230м. Це справді незвичайна пам'ятка необмеженої и т.д.................
